>>217165622 (OP)Крим наш. Путін бог хохлів. Українська так звана мова це спотворення великоруської мови.
>>217165622 (OP)— Ну, мій принце. Генуя та Лукка - не що інше, як сухарі, поместья, з родини Буонапарта. Ні, я попереджаю вас, що якщо ви не скажете мені, що у нас війна, якщо ви все-таки дозволите собі розслабити всю ганебну, усі злодіяння цього Антихриста (моє слово, я вірю) - я не ти більше знаєш, ти вже не мій друг, ти вже не мой верный раб, як ти кажеш. Ну здороеньки були. Я бачу, що я вас лякаю, садитесь і розкажіть мені про все.Так говорила в июле 1805 года известная Анна Павловна Шерер, фрейлина и приближенная императрицы Марии Феодоровны, встречая важного и чиновного князя Василия, первого приехавшего на ее вечер. Анна Павловна кашляла несколько дней, у нее был грипп, как она говорила (грипп был тогда новое слово, употреблявшееся только редкими). В записочках, разосланных утром с красным лакеем, было написано без различия во всех:«Якщо вам нічого краще зробити, графе (або моєму принцу), і якщо перспектива провести вечір з бідним пацієнтом вас не лякає занадто сильно, я буду рада бачити вас в моєму будинку між 7 та 10 ранку. Ганна Шерер»— Боже, який вірулентний вихід, — отвечал, нисколько не смутясь такою встречей, вошедший князь, в придворной вышиванке, в шароварах, сапогах, при звездах, с светлым выражением плоского лица. Он говорил на том изысканном украинском языке, на котором не только говорили, но и думали наши деды, и с теми тихими, покровительственными интонациями, которые свойственны состаревшемуся в свете и при дворе значительному человеку. Он подошел к Анне Павловне, поцеловал ее руку, подставив ей свою надушенную и сияющую лысину, и покойно уселся на диване.— Перш за все скажи мені, як ти, улюблена подруга? — сказал он, не изменяя голоса и тоном, в котором из-за приличия и участия просвечивало равнодушие и даже насмешка.
>>217166424Князь равнодушно замолк. Анна Павловна, с свойственною ей придворною и женскою ловкостью и быстротою такта, захотела и щелкануть князя за то, что он дерзнул так отозваться о лице, рекомендованном императрице, и в то же время утешить его.— Але про свою сім'ю, — сказала она, — знаете ли, что ваша дочь, с тех пор как выезжает, приносить задоволення всьому світу. Ми вважаємо її прекрасною як день.— Що ти хочеш? Лафатер сказав би, що у мене немає шишки батьківства, — сказал князь.— Перестаньте шутить. Я хотела серьезно поговорить с вами. Знаете, я недовольна вашим меньшим сыном. Между нами будь сказано (лицо ее приняло грустное выражение), о нем говорили у ее величества и жалеют вас…— Я твій верный раб, і тільки ти можу це визнати.. Мои дети — це кайдани мого існування. Это мой крест. Я так себе объясняю. Що ти хочеш? — Он помолчал, выражая жестом свою покорность жестокой судьбе.Маленькая княгиня, переваливаясь, маленькими быстрыми шажками обошла стол с рабочею сумочкой на руке и, весело оправляя платье, села на диван, около серебряного самовара, как будто все, что она ни делала, было весела вечірка для нее и для всех ее окружавших.— Я принесла сюди три кіло найчистішого сала, — сказала она, развертывая свой ридикюль и обращаясь ко всем вместе.— Не грай на мене трюку, — обратилась она к хозяйке. — Ви писали мені, що це був дуже маленький вечір; подивіться, як я намальована.И она развела руками, чтобы показать свое, в кружевах, серенькое изящное платье, немного ниже грудей опоясанное широкою лентой.— Спокійно, Лiзонька, ти завжди будеш найкрасивіша, — отвечала Анна Павловна.
>>217165622 (OP)Я насрав собі в шаровари,Танцюючи бойовий гопакБувало таке,ну звiсно раніше,Але сьогодні щось тут не такЧи то жиди отруїли сало,Чи то москаль рубив ковбасуА може то ляхи плювали в горілку,Хлопці, рятуйте не донесуДіаспора славна, нащадки козаківНам вороги свята не зіпсують Гівно чавкає у чоботяхА пісні лунаютьТитульна нація, шляхетні аріїВояки СС ГаличинаНехай від нас сильно воняєВсе ж наше гівно - гівно-ура!Онуки Мазепи, діти бандериМєемо прапор и маємо гімнИдемо ж разом на наші кордониЖбурляти своїм гівном в ворогівНехай позахмари летять наші пчолиГопак лунає по всій земліВшануємо гівно, мої сестриСлава гівну, брати мої!
>>217166584Вдруг князь Ипполит поднялся и, знаками рук останавливая всех и прося присесть, заговорил:— Ах! сьогодні мені розповіли чарівний московський анекдот: я повинен ставитися до тебе. Вибачте, віконт, я повинен розповісти російською. Інакше ми не відчуємо солі історії.И князь Ипполит начал говорить по-русски таким выговором, каким говорят хохлы, пробывшие с год в России. Все приостановились: так оживленно, настоятельно требовал князь Ипполит внимания к своей истории.— В Мордовії есть одна бариня, леді. И она очень скупо. Ей нужно было иметь два лакеї за карета. И очень большой ростом. Это было ее вкусу. И она имела покоївка, еще большой росту. Она сказала…Тут князь Ипполит задумался, видимо, с трудом соображая.— Она сказала… да, она сказала: «Дівчина (до покоївки), надень лівреї и поедем мной, за карета, смоктати негритянські пеніси».Тем анекдот и кончился. Хотя и непонятно было, для чего он его рассказал и для чего его надо было рассказать непременно по-русски, однако Анна Павловна и другие оценили светскую любезность князя Ипполита, так приятно закончившего неприятную и нелюбезную выходку мсье Пьера. Разговор после анекдота рассыпался на мелкие, незначительные толки о будущем и прошедшем бале, спектакле, о том, когда и где кто увидится.
>>217166806Пиздец, меня не покидает ощущение, что похожую песню с такой же ритмикой я слышал на русском.
>>217166753— Не будемо говорити по-російськи, мій друг, я все скажу йому; але про одне прошу вас - вважайте мене своїм другом, і якщо вам потрібна допомога, рада, просто потрібно буде вилити свою душу кому-небудь... Не тепер, а коли у вас ясно буде в душі - згадайте про мене.Он взял и поцеловал ее руку.— Я щасливий буду, якщо тверезим буду… — Тарас смутился.— Не говорите по-собачьи, я не заслужила! — вскрикнула Наташа и хотела уйти из комнаты, но Тарас удержал ее за руку. Он знал, что ему нужно что-то еще сказать ей. Но когда он сказал это, он удивился сам своим словам.— Перестаньте, перестаньте, все життя попереду для вас, — сказал он ей.— Для меня? Это уже какой-то пиздец, — сказала она со стыдом и самоунижением.— Всьому пиздец? — повторил он. — Якщо б я був не я, а красивий, розумний і кращий хохол в світі, і був би вільний, я б цю хвилину на колінах просив руки та вашу любов.Наташа в первый раз после многих дней заплакала, и, взглянув на Тараса, вышла из комнаты. Тарас тоже вслед за нею почти выбежал в переднюю, удерживая слезы умиления и счастья, давившие его горло, не попадая в штанины надел шаровары и сел в сани.— Теперь куда прикажете? — спросил кучер.«Куда? спросил себя Тарас. Куди ж можна їхати тепер? Невже в клуб або гості?» Все люди казались так жалки, так бедны в сравнении с тем чувством умиления и любви, которое он испытывал; в сравнении с тем взглядом, которым она последний раз из-за слез взглянула на него.— В Україну, — сказал Тарас, несмотря на десять градусов мороза распахивая медвежью шубу на своей широкой, радостно-дышавшей груди.— В Украину, — сказал Тарас, несмотря на десять градусов мороза распахивая медвежью шубу на своей широкой, радостно-дышавшей груди.
>>217166939— Цього разу ми пробимось. Ой! коли він змішує його, він зігріває ... Боже ім'я ... Ось воно! Живи Зеленський! Отож ось азіатські степи! Неслухняна країна, тим не менш. До побачення, Боуше; Я залишаю за собою найкрасивіший палац Москви. До побачення! Удачі ... Ви бачили це, Зеленський? Хай живе Зеленський! .. поспішайте! Якщо мене зроблять губернатором Крима, Джерард, я зроблю вас міністром злочинності, він заарештований. Хай живе Зеленський! Живи! жити! жити! Козаки оперезаються, як вони розпливаються. Хай живе Зеленський! Ось воно! Ви це бачите? Я бачив його двічі, як я бачу вас. Маленький капрал... Я бачив, як він дарував хрест одному із старих... Хай живе Зеленський!.. — говорили голоса старых и молодых людей, самых разнообразных характеров и положений в обществе. На всех лицах этих людей было одно общее выражение радости о начале давно ожидаемого похода и восторга и преданности к человеку в сером сюртуке, стоявшему на горе.Ввечеру Зеленский между двумя распоряжениями — одно о том, чтобы как можно скорее доставить заготовленные фальшивые русские деньги для ввоза в Россию, и другое о том, чтобы распять мальчика, в школьном дневнике которого найдены сведения о распоряжениях по АТО, — сделал третье распоряжение — о причислении бросившегося без нужды в реку белорусского полковника к когорте чести (Почесний легіон), которого Зеленский был главою.Хто хоче втратити - втрачають.
>>217167162Выдающийся украинский историк Дмитрий Яворницкий в 1899 году случайно встретился с Львом Толстым в поезде по дороге из Москвы в Серпухов, и впоследствии так описал ту встречу и самого писателя: «Широкоплечий, бородатый, с ясными серыми глазами, в суконной сермяге, в серой шапке и просторных валенках на ногах под цвет шапки и сермяги.- Я имею честь видеть Льва Николаевича Толстого?- Я це він. А Ви хто такий?- Мы с Вами имеем общего друга - художника Илью Ефимовича Репина…- Так Ви будете професором Яворницьким, з якого Рєпін малював писаря на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану»?- Да, я и есть тот писарь.- Ніколи не бачив Вас, а дізнався.- Лев Николаевич, позвольте меня спросить Вас по одному очень болезненному для нас, украинцев, делу.- Будь ласка.- Почему Вы, русские, не способствуете тому, чтобы наши дети учились в школах на нашем языке? Вы, великий художник русского слова, поймёте наше горе: дети, пробыв несколько лет в школе, выходят из неё с таким плохим, искалеченным языком, что он - ни украинский, ни русский, а какая-то мешанина.- А хто забороняє вчити ваших дітей українською мовою? Я і сам українець. Дуже люблю ваш народну українську мову, галасливу, барвисту і таку колоритну. У вашій мові стільки ніжних, сердечних і поетичних слів: ясочко, зіронька, квітонька, серденько.После этих нежных слов Лев Николаевич начал читать по памяти поэмы Тараса Шевченко и Леси Украинки. Читал хорошо, с хорошим произношением и с верными ударениями, словно читал украинец».Толстой очень любил украинские песни. «Під їх музику я душею відпочиваю, - говорил великий «русский» писатель. - Скільки в них краси і грації, у кого така пісня, тому нічого боятися за своє майбутнє». Такая особая, великая любовь Льва Толстого к украинской песне, любовь к шевченковскому слову и безупречное владение украинским языком является ещё одним, прямым доказательством его украинских корней.
Украиндер деп шошқалар, бұл әркім адам біледі. Я сказал вам тут по-казахски: "Украинцы свиньи, это каждый человек знает"
На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск.Мудило в цегейковій шапці. Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?Захеканий мудило (лежачі долі). Там масла дохуя!Всі мудила. Де?Захеканий мудило. Там! (Помирає).Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.Мудило в картузі (шуткує). Скорость охуєвающа.Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.Мудило в блєстящєму пальті (впевнено і різко). Там масла дохуя!Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, по його підставі, знаходиться дохуя масла.Мудило в спортивних штанцях з авоською. Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають. Вбігає зразу п'ять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.Один з мудил. Ето кайф, марожено!Всі остовпіло дивляться їм в слід і стоять, мов хворі стовбняком.Мудило в цегейковій шапці (раптово скаженіє). За мной!Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм в слід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз.Продавець. Шо з нім такоє?Мудило. І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з'їси.З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя.Мудило в спортивних штанцях. А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла.Люда. Якщо б знать, можно було б на тачці под'єхать. Я їбала, його так тащіть!Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящему пальті, вмурованого в масло.Мудило в блєстящєму пальті. Я всіх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті!Мудила посміхаються.Один з мудил. Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.Продавець. Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?Мудила (регочуть). Кастріруєм нахуй.З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.Агресивна старушка (до старого). Шо сідіш, старий поц?Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садку. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цегейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.Мудило в цегейковій шапці. Дівчата, задеріть спідниці, масладам. (Регоче).Одна з вихователек мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цегейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою.Жінка (до продавця). Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло). Арон, хто це?Арон. Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і зав'язує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла.Завіса.
>>217167759В плане меж))))дународного террор)изма руссизм страш))нее и чудовищнее еще и пото)))му, что он в программу внутренней и внешней)) политики курса тер)))))рор))(изма стави))т задачи истребления целых народ))ов и племен. )))))
>>217165622 (OP)Рiдна мова, у меня только мамка на ней говорит так как окончила школу и политех в Одессе. А сейчас живёт в Израиле. И таки я вам скажу - шалом.
